День народження Ліни Костенко

Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами.

У Ліни Василівни Костенко сьогодні День Народження — їй 91! Ця легендарна жінка — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».

Українська письменниця має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Ліна відмовилась і від премії «Золотий письменник України», не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, який хотів їй вручити президент Віктор Ющенко, а фраза «Політичної біжутерії не ношу» стала мало не афоризмом.

У дитинстві Ліна мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут із старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Вже дорослою Костенко стала педагогом і лише згодом відкрила талант до поезії.

Вона є автором понад 15-ти поетичних збірок: “Вітрила”, “Мандрівки серця”, “Над берегами вічної ріки”, “Сад нетанучих скульптур”, “Річка Геракліта”, роману “Записки українського сумашедшого”.

Про молоду Ліну ходили легенди. Кажуть, вона була дуже екстравагантною жінкою і багато курила. У неї закохувалися відомі чоловіки: зокрема, прихильності Ліни добивались українські поети Василь Симоненко та Дмитро Павличко. Другий навіть зізнався, що досі береже коробку сірників, яку придбав декілька десятків років тому спеціально для того, щоб при зустрічі прикурити Ліні цигарку.

У радянські часи поетеса була активною учасницею дисидентського руху, за що її твори були забороненими для друку впродовж 14 років. Ліні довелося навчитися жити у творчій ізоляції. Саме в цей час вона написала свої найвідоміші твори "Берестечко" і "Маруся Чурай".

Письменниця була двічі заміжня. Вперше вона вийшла заміж за поляка Єжи-Яна Пахльовського, який носив їй оберемки бузку. У шлюбі народилася донька Оксана. Кохання було яскравим, але недовгим. Він не захотів їхати до Києва, а вона — до Варшави. Пізніше Ліна зустріла свого другого чоловіка — Василя Цвіркунова, директора Кіностудії імені О. Довженка. Він став для нею опорою на цілих 20 років і полюбив доньку Ліни Оксану як рідну. Згодом у них народилася спільна дитина — син Василь.

У 2015 році Ліна Костенко приєдналася до гуманітарної акції «Другий фронт АТО». Книжки Ліни Костенко передали в зону АТО. Для бійців добровольчого батальйону особливого призначення МВС України «Київ-1», а також дітей, які залишаються у зоні АТО, було зібрано гуманітарну допомогу та подарунки – книжки.

За все життя Костенко написала лише один прозаїчний твір – роман «Записки українського самашедшого», який вийшов у грудні 2010 року.

Один твір Ліни Костенко екранізували. Це – кіносценарій «Перевірте свої годинники» 1963 року. У ньому розповідається про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли у 1964 році, але його так і не побачили глядачі. Його так переробили, що Костенко відмовилася від авторства.

Улюблений музичний твір письменниці – «Реквієм» Верді.

Донька Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменницею. А от син поетеси працює програмістом у Сполучених Штатах. Онука Ліни Василівни Костенко Ярослава-Франческа Барб’єрі вивчає філософію у Римському університеті «Ля Сап’єнца», де її мама завідує кафедрою україністики (матеріали: Армія FM, культурно-історичний портал "Спадщина предків", "Сміла. Ua")

Страшні слова, коли вони мовчать

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Джерело: https://www.facebook.com/profile.php?id=100007580970821

•